Взагалі, скоріш, не тижня, а вівторка.
В понеділок до мене звякнула стара знайома і попрохала посидіти за одного кандидата у депутати на з'їзді литвинівців. Само кандидат грів пузо у Тунісі, а на зустрічі треба було бути, суто для галочки. Я погодився (послуга за послугу, на майбутнє) і вбив годинку у залі, набитій костюмованим бидлом. Бидло жалілось, що лідер їх не чує, що старі не беруть до уваги думку молодого крила партії Блондина, що усе погано, і всі їх зраджують, та вони, йопт, ті, що протирають штанці у залі, найкраще, що лишилось у цій країні.
"Дехто пішов з нашої партії. Не будемо їх судити, якби не хтіли, їм би не пропонували і не погрожумали. Мені от самому погрожували, та я не пішов," - якось обмовилось велике цабе з трибуни, періодично нагадуючи, що воно депутат у ВР. Фрейдово, так. Чувак просто сцявся, щоб його купили, та на таке лайно ніхто не вівся.
"А нашого кандидата тута у списках немає!"
"Головне - посади!"
"Ви ж на місцях агітуйте, від хати до хати, нам тре зайняти місце!"
"Підприємці страждають!" - "Ну, нам-то самим не подобається, але шо ж ми поробимо..." (це просто піздєц, нє? Нахуя ти тоді здався у законодавчому органі?)
"А ось цей чувак буде вище по списку, дещо змінилось".
Яке лайно! Ніякої дискусії, все вже вирішено за них. Одностайні стереотипні голосування, з реверансом радянським з'їздам. Відсутність будь-якої злагодженості у загальній організації, центральні осередки ніхуя не зливають програмки первинним, первинні через відсутність буль-якої можливості паритетного висловлення пропозицій та обговорення просто згнивають на місцях. Політична діяльность по-українськи: можеш папіздєть, але галасуй "за".